Тематичний
напрям 4.
Мовна політика в Україні та за кордоном
Ляшенко Тетяна Михайлівна,
док.політ.наук,
провідний науковий співробітник
відділу
теоретичних та прикладних проблем політології
Інституту політичних та етнонаціональних
досліджень НАН України ім.І.Ф.Кураса
УДК
32.172.-054
МОВНА ПОЛІТИКА
ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОАОЗІЙСЬКОГО РЕГІОНУ
Досліджується розвиток державної та
стан російської мови в країнах Центральної Азії в контексті спроб побудови
«русского мира» на пострадянському просторі. Аналізується технологія пропаганди
впровадження та функціонування ідеї єдиного мовного, культурного та політичного
простору колишнього СРСР.
Ключові слова: російська мова, Центральна Азія,
«русский мир», російськомовне населення, мовне питання, ідентичність.
Исследуется развитие государственного
и состояние русского языка в странах Центральной Азии в контексте
попыток построения «русского мира» на постсоветском пространстве. Анализируется
технология пропаганды внедрения и функционирования идеи единого языкового,
культурного и политического пространства бывшего СССР.
Ключевые слова: русский язык, Центральная Азия, «русский мир», русскоязычное население,
языковой вопрос, идентичность.
The development of state
language and the place of the Russian language in the countries of Central Asia
are examined in the context of intentions to build up a “Russian world” in the
post-Soviet area. The technology of propaganda to introduce and promote an idea
of functioning of a unique linguistic, cultural and political area of an
ex-USSR is analysed.
Key words: Russian language, Central Asia, “Russian world”, Russian-speaking
population, languages’ problem, identity.
Мовна
політика належить до важливих напрямків державного будівництва
країн
Центральноазійського регіону, якій приділяється постійна увага з боку
керівництва та громадськості. Вивчення досвіду цього пострадянського простору,
який тою чи іншою мірою «зараховується»
до «русского мира», є важливим для
України. З одного боку це дає можливість побачити кроки колишніх сусідів щодо
протидії русифікації та залучення до «єдиного культурного простору з
Росією». А з іншого – маємо зараз чудову
нагоду поступово повернути українську діаспору, яка в державах Центральної Азії була майже повністю русифікована.
Намагаючись
легітимізувати свої загарбницькі дії, президент Путін прикривається
«співвітчизниками», до яких
зараховується «біля третини мільярду російськомовного населення або майже
кожний двадцятий житель планети, який має духовні та ментальні ознаки російськості
та є небайдужим до долі і місця Росії у світі» [1]. Будь-яка логіка відходить на задній план,
якщо мова йде про захист «суперетносу», який «несе цивілізацію і
культуру». «Реальною метою
російського лідера є те, що він називає «інтеграційним проектом» щодо територій
колишнього СРСР, задуманим для пожвавлення Росії та відновлення російської
цивілізації на позиціях, що належали їй - на його думку - по праву. Путін
прийняв його в якості своєї місії і вірить, що успішне здійснення цього проекту
гарантуватиме йому міцне місце в російській історії» [7].
Наприклад, русифікація
казахського населення за 200 років після завоювання досягла неймовірного рівня,
коли практично всі міські казахи і велика частина сільського населення в
основному використовує російську мову. Російська мова з 1995 р. "офіційно
вживається в державних організаціях і органах місцевого самоврядування",
але насправді вона як і раніше є основною і в побуті і в роботі державних
органів. Ще кілька років тому єдиний в країні університет в Караганді випускав
групу студентів - журналістів з казахською робочою мовою. Кілька років в Алмати
виходила газета "Казахська правда", радикальна за своїми поглядами,
яка, тим не менш, друкувала статті свого засновника академіка Алдана Аімбетова
російською мовою.
На 2013 р. в Казахстані налічували понад 21% росіян, а в деяких містах,
зокрема в місті Усть-Каменогорську, уродженців РФ майже 58%. Російський
журналіст Ілля Азар, який відвідав місто, розповідає, що російський президент
Путін запустив тут справжні народні хвилювання,
своєю заявою про те, що Казахстан ніколи не був державою.
Після його слів казахи намагалися запустити акцію протесту під назвою
«Відправ Путіну підручник історії», втім, незабаром народне невдоволення
стихло. Зате активізувалися місцеві росіяни: вони почали скаржитися на
«геноцид» російськомовних громадян. «Нас, за висловом Путіна, як картоплю їм
передали», - розповідав представник руху «Лад» Олег Навозов.
Наприкінці листопада 2014 р. казахстанській портал «Медуза» опублікував
репортаж Іллі Азара під назвою «Усть-Кам'яногірська народна республіка: Чи
чекають росіяни в Казахстані «ввічливих людей». За декілька днів цей матеріал
був заблокований, а до редакції почали надходити листи про шкоду тієї
інформації, що була викладена в ній. Матеріал був названий «іноземною спробою
розпалити міжнаціональну ворожнечу, зіштовхнути росіян і казахів».
У репортажі зі слів кількох російських жителів Усть-Каменогорська
описувалися проблеми російськомовного населення в Східному Казахстані, проте
ситуація «за всіма пунктами» порівнювалася з положенням росіян в Східній
Україні до подій в Луганську і Донецьку. Основний інтерес до Усть-Каменогорська
був викликаний питанням: чи можливе повторення Донбасу в Казахстані, чи є до
цього передумови і наскільки сильні в регіоні сепаратистські настрої? «Місцеві
росіяни активно обговорюють Донбас і підтримують Путіна в його політиці з
української питання », - пише Азар. Наприклад, вони говорили так: «На Україні
протягом 23 років незалежності виховували ненависть до Росії і російського» (що
в підсумку призвело до війни на Донбасі), а в Казахстані робиться те ж саме,
але «потихеньку» (Олег Масленніков, голова російської громади Рудного Алтаю).
«Йде повільний тактичний геноцид, виїхало вже до п'яти мільйонів, і зараз вже
четверта хвиля пішла - їдуть до дітей, онуків», зазначає Масленніков.
Інформаційна стратегія зовнішньої політики Росії на пострадянському
просторі протягом 2014 р. логічно вибудовується навколо України. Навіть на VIII
Асамблеї «Русского мира», що проходила в Сочі 4 листопада - однією з основних
тем для обговорення стали події в Україні. Ситуація в нашій країні стала
приводом для діалогу в рамках однієї з панельних дискусій Асамблеї, та й у
кулуарах, природно, слово Україна звучало дуже часто. Причиною тому - очевидний
вплив, який чинять українські події на ситуацію в усьому «русскому миру», і на
пострадянському простірі перш за все.
Скаржаться місцеві росіяни і на те, що інтереси російськомовних людей
нібито не представлені ні в держапараті, ні в судовому корпусі, ні в силових
структурах. Не подобається місцевим уродженцям РФ і недостатнє викладання
російської мови в школах. Місцеві жителі стверджують, що відчувають певні
«утиски» через використання російської в побутовому житті, і шокують своїм
уявленням про ситуацію в Україні. Наприклад, за словами М. Плахотіна, ««Юлія
Тимошенко забороняла в українських школах навіть на перервах говорити
російською. Нам хоча б поки не забороняють говорити тут російською, але утиски
є» [5].
У Північному Казахстані, де щільність російськомовного населення є найвищою
по республіці, найбільш повне вираження ця активність знайшла в тісній
співпраці між північно-казахстанською філією "Російської громади
Казахстану" і обкомом Комуністичної
партії Казахстану на початку 2000-х рр . Ситуація була такою, що значна частина
членів філії громади одночасно була комуністами.
Суспільна думка в Казахстані в основному формується російськими ЗМІ. Згідно
зі спостереженнями самих експертів з початку україно-російського конфлікту
казахстанське суспільство розділилося на два ворогуючі між собою табори. При
цьому, вважають вони, у більшої частини населення країни явно домінують
проросійські настрої, які нерідко мають агресивний характер. Власник
медіа-групи "ТАН" Арманжан Байтасов поскаржився: "Я беру участь
у кількох WhatsApp-чатах і відчуваю агресивність моїх опонентів, явно
прокачаних російської ідеологією. Такі люди вкрай вороже ставляться до іншої
точки зору, і цей свій негатив абсолютно не приховують" .
На думку Арманжана Байтасова, проросійська орієнтація значної частини
казахстанського населення є наслідком тієї інформаційної політики, яка
проводиться в країні. "Все почалося з кінця 90-х - початку 2000-х рр.
держава стала регулювати вітчизняні ЗМІ. Це і обмеження ретрансляції зарубіжних
каналів, і введення правила мовлення за принципом 50 на 50. Тобто 50 відсотків
казахською мовою і 50 відсотків на інших мовах. Нарешті, поділ ЗМІ на тих, хто
отримує кошти з державного бюджету, і тих, хто нічого не отримує і виживає як
може ", - зауважив відомий казахстанський медіа-магнат [6].
Така ситуація накладається на освітню політику, що проводиться в східних
районах Казахстану Російською Федерацією. Наприклад, казахстанських дітей, що
навчаються в школах Байконура, який орендується РФ, продовжують вчити тому, що
їх президент - глава РФ Володимир Путін, повідомив аким Кизилординської області
Кримбек Кушербаєв. "У нас там є 6 шкіл, де навчаються казахстанські діти
не за казахстанськким стандартом, а за російським стандартом. Казахські діти в
казахських школах відкривають підручник, де написано "мій президент
Володимир Путін". Як це виходить? (...) Якими вони будуть завтра
громадянами, патріотами?", - зазначає К. Кушербаєв. За його словами, після
закінчення таких шкіл казахстанські діти не можуть вступити до вузів Казахстану
[8].
В Киргизстані мовне питання наразі перейшло з побутової площини в
політичну. Свідчення цьому - неодноразові висловлювання чиновників,
представників держкомісії з розвитку державної мови про те, що час ікс - час
перекладу діловодства на киргизьку мова - настав. І зволікати з цим більше не
можна. Адже в Киргизії навіть на офіційному рівні не використовується державна
киргизька мова.
«Національна комісія з державної мови також виступила з ініціативою, щоб всі телеканали Киргизії перейшли на національну
мову«хоча б на 50%». При цьому, за даними,
отриманими в результаті
моніторингу становища російської
діаспори в країнах
колишнього СРСР (замовником проекту
був МЗС РФ), тільки 7% опитаних володіють киргизькою досконало, 23% можуть трохи спілкуватися і 70% не знають його взагалі.
Майже 10% опитаних заявили,
що у разі повного витіснення російської мови вони покинуть республіку. І тільки 27%
сказали, що залишаться і вивчать державну киргизьку мову. Більше половини росіян живуть
з думкою про від'їзд до Росії,
і лише 2% збираються залишитися» [4; 53].
Казахстан та
Киргизстан були і залишаються найбільш русифікованими країнами Центральної
Азії. І навіть при суттєвому зниженні кількості росіян в цих державах –
сьогодні в Казахстані лише 21,47% корінних росіян, а в Киргизії – 6,6%,
російська мова тут має найбільш сприятливий, порівняно з іншими державами
Центральної Азії, правовий статус.
В інших
країнах центральноазійського регіону спостерігається чітка тенденція до
скорочення вжитку російської мови. Наприклад, у Туркменістані та Узбекистані,
порівняно з 1989 р. чисельність російськомовного населення знизилась з 15-17%
до 2-3% згідно з експертними оцінками, оскільки офіційних даних немає.
Володіють російською мовою: в Узбекистані трохи більше 14%, а в Туркменістані –
всього 12%. Взагалі не молодіють російською мовою 59% населення Узбекистану і
82% населення Туркменії. При цьому росіян в Узбекистані – 4,91%, у
Туркменістані – 3,23%, а у Таджикистані – взагалі 0,46%.
Тим не менш, вся територія Центральної Азії є частиною «русского мира», з
точки зору значної частини росіян, що проживають в цьому регіоні, а східні та
південно-східні області Казахстану – взагалі органічна частина Росії,
несправедливо передана свого часу більшовиками Казахській АРСР, що стала в 1991
р незалежною державою. Тим більше, що після анексії Криму стало ясно, що
стратегічна лінія Москви - це «русский мир», його розширення і всебічна (!)
підтримка. Наприклад, в автономії Узбекистану Каракалпакії з'явився рух
"Алга Каракалпакстан", який виступає за вихід із складу країни,
причому близько третини населення автономії - це російськомовні люди.
Лояльність до російської мови, як і до самої Росії в країнах Центральної
Азії зберігається значною мірою через
необхідність виїзджати на заробітки до Росії, де постає питання іспиту з
російської мови, історії Росії та її законодавства. «Оскільки життя в деяких
центральноазійських республіках колишнього СРСР сьогодні великою мірою залежить
від трудових мігрантів, ці люди, незважаючи на суперечливе ставлення з боку
російського суспільства, в цілому позитивно налаштовані до Росії і готові
активно вивчати російську мову й засвоювати російську культуру. Слід
відзначити, що геокультурний варіант «русского мира» … відзначається
реалістичним тлумаченням сьогоднішньої складної демографічної ситуації в Росії
та наявністю позитивного потенціалу для використання трудових мігрантів з
Центральної Азії з метою зміцнення позицій Росії в Азії і світі» [2; 68].
Проте, така ситуація має тенденцію
до спаду. Порівнюючи дані Федеральної міграційної служби Росії від 4
березня 2015 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року, спостерігається
скорочення кількості громадян Центральної Азії на території РФ (за виключенням
Казахстану). Також у 2014 р. з Росії в
країни СНД було здійснено грошових переказів $19,054 млрд, що на $2,672 млрд
или 12 відсотків менше порівняно з 2013 р. Обсяг переказів до Узбекистану знизився на 15,4 відсотки,
Таджикистану – на 7,6 відсотки, Киргизію –2,1, в Туркменію –22,5. В цьому випадку виключення також складає
Казахстан який отримав $577 млн проти $561 млн у 2013 р. (+2,8 відсотки).
Не
зважаючи на те, що в країнах Центральноазійського регіону стан російської мови
все ще характеризується певною варіативністю, залежною від економічного,
географічного та інших характеристик кожної окремої країни ЦА, необхідно
відзначити, що російська мова почала втрачати свої лідируючі позиції. Чітко
простежується прагнення частини правлячих кіл держав Центральної Азії
радикально обмежити російськомовний простір. Сьогодні ресурси російської мови,
розвиваються головним чином за рахунок збереження доступу молоді до
російськомовної освіти, зокрема до вищої, і поширеності російськомовних ЗМІ.
Отже реальне звуження «русского мира» на території колишніх союзних
республік Центральної Азії і пояснюється двома взаємопов'язаними процесами:
зниженням чисельності російського (слов'янського) населення і скороченням сфери
вживання російської мови.
Що не може не викликати «стурбованості» деяких російських дослідників.
Наприклад, політолог і журналіст В.Лешуков пише, «з кожним новим роком
пострадянського життя нові ідентичності все більше вкорінюються. Що обумовлено
і природним ходом часу. Змінюються покоління. Йдуть люди похилого віку, які
ностальгують за СРСР. А молодь, народжена в незалежних державах, відразу вбирає
пропаганду пострадянського періоду, має в голові кардинально відмінну від
предків «начинку». Вона може цілком доброзичливо сприймати не тільки
євроінтеграцію власних країн, але і їх членство у військово-політичному блоці
НАТО. Безліч таких молодих людей я зустрічав в самих різних країнах СНД.
Зауважу, що згадані молоді люди - студенти елітних вузів, «передовики», скоро
опиняться при владі. Час грає проти Росії, ускладнює реінтеграцію
пострадянського простору»… «Наростання проблем у російськомовного населення
через продовження формування нових ідентичностей, перекроювання
ідентифікаційних кодів в пострадянських державах і необхідність Росії
визначитися з реакцією на них в контексті нової стратегії захисту «русского
мира» - це, можливо, основа майбутніх серйозних конфронтаційних геополітичних
процесів на просторі колишнього СРСР. Але якщо раптом підуть дискримінаційні
заходи проти росіян, то, звичайно ж, вони спровокують відповідь Москви» [3] .
Нагнітання ситуації в російських ЗМІ пов’язано, насамперед, з реальною
можливістю втрати позицій Росії на всьому пострадянському просторі, а тим
більше в країнах Центральної Азії, які традиційно перебували у фокусі
російських інтересів.
Тому, керуючись власними інтересами, Україні необхідно якомога ширше
просуватися в інформаційний простір цього регіону, спираючись і на офіційні
кола, і на корінне населення, і, особливо, на нечисельну українську діаспору.
Список літератури
1.
Див.: Батанова О. Н. Русский мир и проблемы его
формирования : диссертация ... кандидата политических наук : 23.00.04 /
Батанова Ольга Николаевна. – М., 2009. – 163 с.
2.
Котигоренко В.
Ідеологічний проект «русского мира» і політичні переваги та уподобання
населення українського Донбасу / В. Котигоренко, О. Рафальський //
Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень
ім.І.Ф.Кураса НАН України. – 2013. – № 5
(67). – С. 68.
3.
Лешуков В. Новые
«станы», старые «станы» и русский мир / В. Лешуков. [Електронний
ресурс]. Режим доступу: http://русскийконсерватизм.рф/politika/novye-stany-starye-stany-i-russkiy-mir/
4.
Немешина Л. Ю. Русские в Киргизии: этнокультурная и социально-политическая
структура / Л. Ю. Немешина // Русский мир в Центральной Азии: сборник
статей и материалов. Выпуск 1. – Бишкек
2007. – С. 53.
5.
«Русский мир» Казахстана ожидает «зеленых человечков» для
наказания казахов за «геноцид» //
21/10/2014 - CRIME.in.UA
6.
Угрожают ли Казахстану российские СМИ? [Електронний
ресурс]. Режим доступу: http://russobalt.org/forum/topic/524527-ugrozhaiut-li-kazakhstanu-rossiiskie-smi/
7.
Martha Brill Olcott. Will Kazakhstan be Next in
Putin's Reintegration Project? [Електронний
ресурс]. Режим доступу: carnegie.ru/2014/03/05/
Немає коментарів:
Дописати коментар