Тематичний напрям 3.

Тематичний напрям 3 .

 Організація соціальної роботи в умовах реформування

Борисова Юлія Володимирівна

к.соц.н., доцент, кафедра соціальної роботи  

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

 ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ 

Система державної соціальної допомоги мірою своєї еволюції перебирає на себе цілу низку важливих з точки зору забезпечення суспільного благополуччя функцій. Особливо відчутною є її роль в умовах загострення соціальних проблем і суперечностей. Принципового значення набуває недопущення зниження якості життя тих груп населення, які стали заручниками військового конфлікту, пов’язаних з ним економічних проблем і політичних суперечок, нижче за певну критичну межу. 

Водночас, незважаючи на проголошення таких важливих орієнтирів модернізації означеної системи, як, наприклад, більш повне охоплення тих, хто її потребує, й зменшення неадресних випадків одержання (внаслідок подання недостовірної інформації про склад сім’ї та доходи, невикористання одержувачем всіх можливостей для покращення свого матеріального становища, безвідповідальне ставлення до виконання батьківських функцій та ін.) практична їх реалізація гальмується. Так, процедура надання (або продовження терміну надання) пільг та субсидій з оплати ЖКП є надто забюрократизованою. Реально наявні можливості заміни паперового документообігу електронним при реалізації права на пільги практично не використовуються, що робить систему їх надання  невиправдано витратною (у аспекті кадрового і матеріального забезпечення), підвищує невдоволення населення якістю обслуговування та відсікає від системи послуг певний сегмент потенційних їх одержувачів. Вкрай слабкою є взаємодія між структурними підрозділами управлінь праці та соціального захисту населення (зокрема, відділами персоніфікації), в яких акумульовано актуальну інформацію щодо пільговиків, та організаціями – постачальниками комунальних послуг, які правомочні здійснювати запити щодо одержувачів пільг в електронному вигляді, уникаючи зайвого документообігу, але, як правило, цього не роблять, вимагаючи з певною регулярністю надання «стандартного» пакету документів безпосередньо від одержувачів, контингент яких, переважно, включає людей похилого віку, інвалідів, малозабезпечених працюючих осіб.          

Недостатньо ефективною є на сьогодні реалізація іншого ресурсу покращення системи державної соціальної допомоги – звуження кола її одержувачів до осіб та сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах з об’єктивних причин. Вочевидь, перевірка обґрунтованості надання (продовження надання) соціальної допомоги та цільового використання її коштів (наприклад, субсидії або виплати в зв’язку з народженням) повинна спиратися на принцип якомога більш повного охоплення її одержувачів. На сьогодні такі перевірки мають, скоріше, спорадичний характер.   

Принциповою особливістю функціонування служб соціального захисту в європейських країнах є діяльність з оцінки потреб і планування надання соціальних послуг (визначення потреб, призначення соціальних послуг або допомоги, контроль за дотриманням стандартів їх якості). У Великобританії  функціонує понад 150 державних соціальних служб з оцінки потреб та планування надання соціальних послуг. В Україні даний напрям діяльності формально існує в структурі функцій соціальних служб (він передбачений Порядком визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах, введеним в дію в лютому 2014 р.). Фактично ж – про це свідчать результати досліджень – система визначення потреб в соціальних послугах є недосконалою. Наприклад, пріоритети в наданні соціальних послуг, що є основним завданням проведення оцінки потреб, взагалі не визначались. Але визначення пріоритетів, а також планів розвитку системи соціальних послуг неможливо без розуміння повної картини щодо існуючої інфраструктури та потенціалу надавачів соціальних послуг, але така оцінка не проводилась. На жаль, практично не враховано інформацію стосовно недержавних надавачів соціальних послуг в регіонах. Як відомо, за стандартами розвинутих європейських країн держава не створює власні установи для надання соціальних послуг у разі, якщо аналогічні послуги вже забезпечені, або можуть бути забезпечені недержавними організаціями. В Україні замовлення соціальних послуг залишається лише задекларованим механізмом, який неможливо використовувати по причині відсутності предмету замовлення (обсяг соціальних послуг та обсяг фінансування).

Крім вищезазначених проблемних зон діюча в країні система соціальних послуг характеризується таки вадами, як інертність й негнучкість, низька варіативність складників. Дуже показовим та вартим врахування, на наш погляд, є досвід Норвегії, де, наприклад, матеріальна допомога неповній сім’ї може включати цільові грошові виплати, безпроцентні кредити і натуральні форми (речі, продукти). Соціальною підтримкою користуються одинокі матері з маленькими дітьми та неповні сім'ї, в яких декілька неповнолітніх. Проводиться робота по забезпеченню зайнятості матері, сприянню в пошуках роботи з вищою оплатою. В неповних сім'ях велику увагу приділяють поєднанню професіональної і батьківської ролей. Територіальні соціальні організації надають допомогу вихователями «на декілька годин в день», із супроводження дітей до школи, догляду під час канікул, на період домашнього лікування та ін. Це робиться безкоштовно або на пільгових умовах, часто – на засадах благодійності.

На наш погляд, збільшення ролі недержавного сектору в наданні соціальних послуг, їх планування і оцінка, підвищення адресності та варіативності, посилення превентивної складової, більш продумана та соціально спрямована політика держави в перерозподілі доходів населення можуть вважатися пріоритетами подальшого реформування інституту соціального захисту населення в Україні.